Батько загиблого захисника з Нікополя Олег Селянінов розповів про болісний шлях повернення сина на фронт та трагічні обставини його загибелі. Чоловік, який сам повернувся додому з Польщі на початку повномасштабного вторгнення, не міг залишити родину в небезпеці. Він пройшов через відмову у військкоматі, але чекав свого моменту, щоб стати офіцером і захищати Україну.

Поки батько служив у 151-й бригаді, його син Яків працював волонтером у громадах Нікопольського району, Лиману та Херсону. Він навчав тактиці медицини та евакуації разом із американськими офіцерами, але мріяв про службу у лавách ЗСУ. Зусиллями хлопця та його членства у молодіжній раді міста, йому вдалося стати оператором БПЛА у 63-й бригаді.

Трагедія сталася у травні 2025 року на Лиманському напрямку. Яків перебував у бліндажі, коли його влучила калібрована ракета. Зв'язок із сином обірвався 14 травня, а офіційне повідомлення про зникнення батько отримав лише від співробітника ТЦК, а не від рідної частини. Це викликало глибоке обурення у родині, яка не отримала жодної особистої підтримки у найважчу хвилину.

Пошуки тіла тривали кілька днів, і лише через тиждень Якова знайшли під завалами понівеченого бліндажу. Родина перебралася з обстрілюваного Нікополя до Харкова, але повернення на Дніпропетровщину виявилося найскладнішим етапом. У морзі лікарні Мечникова батька зустріли бюрократичними перепонами, вимагаючи проведення ДНК-експертизи, хоча впізнати сина можна було за медичною карткою.

Слідство затягувалося на місяці, хоча результат був готовий ще у липні. Батько наполягав на отриманні документів, щоб уникнути поховання Героя як невідомого солдата. Його переконливість та наполегливість дозволили завершити процедуру ідентифікації та підготувати останню подорож сина додому.

Поховання Якова Селянінова відбулося 5 серпня 2025 року у рідному Нікополі. До останнього шляху прийшли десятки людей, а місцева влада допомогла в організації заходу. Під час церемонії стався дивний епізод: метелик сів на труну та літав поруч, що батько сприйняв як знак спокою для сина. Ця подія стала символом того, що душа Героя нарешті знайшла спокій на рідній землі.